Село Луб’янка знаходиться на сході Бородянського району
за 25 км від районного центру і за 30 км від м. Києва.
Населення становить близько 1200 осіб.
Новини і події
11 травня 2017 року


9 травня 2017 року

     Біля адмінприміщення сільської ради відбувся мітинг "Ніхто не забутий,ніщо не забуте!", присвячений Дню пам'яті та примирення і 72-й річниці Перемоги над нацизмом у Європі. Виконком сільської ради та сільський голова Новиченко Анатолій Петрович висловлюють щиру подяку всім небайдужим, хто долучився до організації та проведення заходу, а саме: керівнику ФГ "Заросянське" - Боціону Григорію, керівнику мисливського господарства Артеменку Ігорю Олександровичу, керівнику "Центру клінічних досліджень" - Корнієнко Катерині Олександрівні, підприємцям: Сотніченку Василю, Цирковнюку Андрію, Завірюсі Івану, Кисленку Миколі, Ковальову Миколі, Литвинчуку Віктору, Суховерському Василю, Довженку Святославу, Кожушку Євгену, Дяченку Ярославу та Мєдвєдєву Олексію.

/data/tinyImg/20170511_150314.jpg /data/tinyImg/20170511_150430.jpg
/data/tinyImg/20170511_150647.jpg /data/tinyImg/20170511_150610.jpg


21 березня 2017 року


14 березня 2017 року


04 березня 2017 року


13 січня 2017 року

                             Щедра кутя у Луб'янці!

В кафе, що має назву "У Сотника", яке відкрилося напередодні Нового року, приватним підприємцем Сотніченком В.В., за ініціативи сільського голови

Новиченка А.П. та підприємців села Суховерського В.З., Цирковнюка А.О.,

Завірюхи І.М., зібралися ветерани праці колгоспу "Серп і Молот".

До Щедрої куті були запрошені колгоспники віком від 75-ти років і старші.

Але за станом здоров'я не всі змогли відвідати цю зустріч. На свято прибули:        водій Бовтун І.Ф., тракторист Корнет П.Ф., бригадир молочно-товарної            ферми Ткаченко В.Т., доярки Бовтун Н.С., Омельченко М.Ф.,                    Мишковець К.А., Хомицька К.А., телятниця Онопрієнко О.Й., їздові -                Дячков В.Я., Блоха П.М., Кравець А.М., зварювальник Свистун М.П.,             комірники Омельченко Юлія Наумівна та Микола Андрійович.                                  З будівельної бригади були запрошені Завірюха М.І. та Жовтун І.Ф.,                         з рільничої бригади - Коровченко Є.М., Ільєнко М.М., Онопрієнко К.М.,        Семенюк Г.І., колгоспниці - Дячкова Є.А., Горіла О.І., Сич М.А.

До ветеранів праці з колядками і щедрівками прийшов жіночий гурт                        із хору "Барви Полісся". Лилися спогади про колгоспне життя, про                   нелегку повсякденну працю, про життя теперішнє, про дітей, внуків                      та правнуків. Всі присутні долучилися до виконання пісень, які                       співали для них "Барви Полісся". Так непомітно минув час.                     Прощаючись, дякували всім, хто був задіяний в організації                                цього новорічного свята, а особливо молодому кухарю Мажузі Денису.

/data/tinyImg/20170116_170731.jpg
/data/tinyImg/20170116_170759.jpg /data/tinyImg/20170116_170836.jpg
/data/tinyImg/20170116_170854.jpg /data/tinyImg/20170116_170913.jpg
/data/tinyImg/20170116_170935.jpg /data/tinyImg/20170116_170956.jpg
/data/tinyImg/20170116_171020.jpg /data/tinyImg/20170116_171038.jpg


4 січня 2017 року


03 січня 2017 року


28 грудня 2016 року


17 грудня 2016 року


Історія села

В сиву давнину село стояло серед дрімучого лісу на великому Київському шляху. Селяни займалися хліборобством, скотарством, різними лісовими промислами. Характерною особливістю жителів села було виготовлення різноманітних виробів із луба (внутрішня частина липового дерева).
        Старожили, за переказами батьків, стверджують, що засновниками села були Мойсей Сивобород, Федір Гореленко та Павло Шевченко.
         Відлік часу село Луб’янка веде з 1240 року, коли було знищене монголо-татарами село Лубне.
          З покоління в покоління передається в селі така легенда про виникнення села.
           Недалеко від ставу, який знаходиться в кінці села було село Лубне. Повз село текла річка Кізка. Мирне життя людей зруйнували вороги – татарська навала. Село згоріло, загинули майже всі жителі, а живих забрали в полон.
           Жила в селі одна жінка зі своєю сім’єю – чоловіком, сином, батьком та братом. Одному татаринові сподобалась ця молода українка. Дав він їй три дні на роздуми, кого б вона взяла із собою на чужину.

  1. Ну як надумала? – запитав татарин.
  2. Так. – відповіла жінка. – Вже помирати пора батьку, а чоловіком будеш ти, дитя народиться в неволі, а брата, враже, де знайти?

 
          За таке мудре рішення відпустив татарин всю її сім’ю. Поселилась ця родина біля невеличкого озерця. І пішло від них три роди: Бовтуни, Косяни та Мирони. Ще й досі в селі є такі народні назви кутків.
        Росло село, розвивалося. У 17 столітті воно належало до Радомишльського маєтку уніатських митрополитів Київських. В 1796 році царицею Катериною село, в якому проживало 571 чоловік було подароване графу Карлу Остен-Сакену.
       В 1808 році онук Карла Сакена Іван Остен-Сакен продав разом з іншими селами і село Луб’янку Максиму Гулимі-Левковичу.
       В 1864 році в с. Луб’янка вже налічувалося 846 жителів. В селі була церква 5 класу, побудована з дерева ще у 1758 році.
       Перші відомості про існування в селі церковно-парафіяльної школи відносяться до 1879 року, де навчалось 15 хлопчиків.
       В історії села зберігся факт, коли доведені до відчаю селяни Луб’янки в 1897 році розгромили панську економію.
       На початку 20 століття проживало 1436 чоловік. В селі працював лісопильний завод, вітряний млин, цегельний завод, хлібна комора (магазин).
       В 1924 році в селі Луб’янка налічувалось 488 дворів, де проживали 1849 чоловік. В школі налічувалось 112 учнів, була відкрита хата-читальня під керівництвом М.О. Петренка. В 1927 році було створено ТСОЗ «Наша правда», який очолив О.П. Бовтун.
       А 29 березня 1929 року з ініціативи комуніста Олександра Опанасовича Бовтуна                 в с. Луб’янка було організовано колгосп, якому виділили 600 гектарів землі. У господарстві на той час було 18 бідняцьких дворів. На спільні гроші, крім усуспільненого майна і худоби, було куплено три пари коней, вози, плуги, борони. Колгосп назвали „Серп і Молот”.
       В 1930 році на північ, Урал та Сибір було вислано 13 сімей.
       В 1935 році колгосп був відомий на всю Україну. В село приїздили іноземні делегації, а представники колгоспу їздили в Москву на з’їзд колгоспників-ударників.
        В ці роки успішно розвивається культурне життя села: будується клуб, учасники народного хору під керівництвом М.К. Сапка приймали участь у Всеукраїнському огляді самодіяльності у Києві, допомагали їм дерегент Київського театру опери та балету Оскар Сандлер та співачка Оксана Петрусенко.
       В дні Великої Вітчизняної війни Луб’янці піднялися на захист Вітчизни. 323 своїх синів послала Луб’янка на війну. 132 з них не повернулося в село. Після війни жителі села відроджували колгосп і своє село, розвивалось городництво, садівництво, відкрито медпункт, відновлено освітлення в селі.
        Економічно колгосп зміцнів у 1954 році під керівництвом голови колгоспу В.М. Замітала: вирощувались великі врожаї, побудовано дитячий садок, баню, добудоване шкільне приміщення і школа стала середньою.
        В 1966 році відкривається автобусне сполучення з м. Києвом, будується дорога з твердим, кам’яним покриттям, відкривається поштове відділення, видається газета «Нове життя» під керівництвом вчителя історії М.Д. Прохорчука.
         В 170 році в селі проживало 1294 чоловіки.
         В 1974 році , при головуванні Троценка О.М.,  Луб’янський колгосп було об’єднано з колгоспом с. Озера, 1975 році Будується нетельне господарство на 5000 голів . Господарство посідає перше місце в районі по надою молока . Того ж року побудовано новий Будинок культури. В 1980 році колгосп почав будувати  нові будинки для спеціалістів.
          Після аварії на Чорнобильській АЕС в селі було побудовано 110 будинків для 400 переселенців з чорнобильських сіл Корогод, Глінка,  Замошшя, в 1987 році побудовано нові адміністративне приміщення, школу, дитячий садок. В цей час було заасфальтовано вулиці, проведено газ, водогін.
           На території Луб’янки розташовано лісництво, яке є філіалом Клавдієвського держліспгоспзагу, яке було організоване в 1929 році. Засаджувались   хвойними та листяними деревами непридатні для обробітку піщані землі. Лісничий  М.С.Запорожець пропрацював на цій посаді 35 років. За роки його керівництва було створено спеціалізоване мисливське господарство – розводились лосі, кабани, кози,  зайці, лисиці та інші звірі.
          Серед видатних людей, які народились і проживали в селі, був  А.М. Макара  (1916-1975) – член –кореспондент АН УРСР, доктор технічних наук . Працював в інституті електрозварювання ім..Патона.

           Луб’янка – батьківщина поетів  Федора Петрова, Анатолія Камінчика -  членів  Національної спілки письменників України. Проживав в селі і працював Іван Григорович Сич, поет, вчитель української мовм та літератури, який  видав 5 книг поезії, в школі викладала уроки образотворчого мистецтва художниця Марія Козаченко, член Спілки художників України .
            22 травня 2008 року, на храмове свято в день Святого Миколи - Чудотворця , в Свято- Миколаївській церкві було відмічено 120 років храму.

 

             11 листопада 2010року сільським головою обрано Фільченко Лесю Іванівну